Офіційний сайт Узинської ЗОШ І-ІІ ступенів №5

Любов до рідного краю завжди починається з любові до проироди, рідної домівки, школи.

Школа…І одразу в уяві постає Узинська ЗОШ I-II ступенів №5, яка розташована на найвищому пагорбі міста Узина, а тому і вулиця, де вона знаходиться, дістала назву Висока.

Школа, світла і простора кам'яниця, стоїть на згірку. Її щедро захлюпує сонце, а в перервах між уроками-і жвавий дитячий галас. Коли статечних змужнілих людей, котрі немало бачили по світах, доля закидає знову до цього міста, вони придивляються до школи, прагнуть впізнати колишніх себе у цих безтурботних бешкетниках.

Дитинство не повертається. І нові просторі класи видаються нижчими і меншими проти тих, що були в старому помешканні. Проте саме цей крихітний шматочок минулого,такий непомітний у великих світах, дав початок великій дорозі. І забута прощальна пісня випускників, луна якоїсь колись заблудила в довколишніх луках, знову повертається з-за обріїв і нечутно бринить над шкільним дворищем, обсадженим вишнями та яблунями.

"Все із доброго чи злого починається з малого”, а з чого ж розпочинається історія нашої школи?

Відомостей про те, як навчалися діти цього мікрорайону до і після революції, майже немає. Лише за свідченням очевидців відомо,молодші учні ходили до церковно-приходських шкіл, що знаходились майже в центрі Узина, а старші- в школі №1, яка побудована на початку 20 століття. Але до школи ходили лише ті діти, які мали змогу чимось під’їжджати, і ті, які мали в що вдягтися і взутися. Діти бідних жителів до школи не ходили, бо не було чим платити. Лише в 20-их роках вони почали збиратися в хатах колишніх випускників школи,які стали навчати дітей грамоти. Ці будинки місцеві жителі називали "лікнепами”. Таких випускників, які за власним бажанням вчили дітей, стали називати вчителями, хоча педагогічної освіти вони ще не мали. Досить часто за науку їм платили картоплею, молочними продуктами, хлібом.

Так, на вулиці Новоселиця (сучасна вулиця Висока) жив Лисенко Наум Сергійович, який навчав бажаючих граматики та арифметики.

У цьому мікрорайоні дітей проживало багато, але навчатися вони не могли. Тоді перед місцевою владою постало питання про будівництво школи. Найкращим виявилося місце на теріторії колишніх кінських стаєнь одного із заможних селян. Гуртом обрали це місце-і ось в краєвид мальовничої місцевості вписалася панорама великого будівництва.

Вересень 1928 року покликав учнів до школи. Школа була чотирирічна. Наповнюваність класів по 30 чоловік.

Прийшли до школи і вчителі лікнепів. Очолив школу Гаган Панас Костьович, який проживав із сім'єю поблизу школи.Дружина його Гаган Меланія Панасівна закінчила Сквирську прогімназію у 1914 році і викладала в початкових класах. Крім неї школярів навчали Іщенко Юлія Йосипівна, Коцюба Марія Іванівна та інші вчителі.

Підручників для навчання не вистачало. Чорнило для письма виготовляли з сажі, розводячи водою, та з соку червоного буряка. В класах навчалися учні різного віку. Педагоги школи багато уваги приділяли вихованню підростаючого покоління. Під керівництвом Меланії Панасівни випускалась стінгазета, в якій висвітлювалось шкільне життя, складались сатиричні мініатюри. Крім уроків, в школі проводилися різноманітні свята. Найбільше свято, яке запам`ятали учні того часу-Новий рік. У приміщенні школи, в коридорі, влаштовували ялинку, прикрашали спморобними іграшками. Діти розповідали вірші, співали пісні. Кращим учням дарували подарунки, а найкращим дарунком був портфель.

Після закінчення початкової школи учні складали іспити: історію стародавнього світу, українську мову, арифметику та географію.

У 1938 році в школі проводився капітальний ремонт, в якому брали участь вчителі, батьки і учні. Навчання не припинялося. В зимовий період в класах вчителі топили груби спочатку торфом, а пізніше вугіллям.

Самими активними в роботі були вчителі-комуністи та комсомольці, які створили в школі піонерську організацію.Піонери вивчали біографію В.І.Леніна, історію Комуністичної партії, намагалися краще вчитися, готуючи себе до вступу в члени ВЛКСМ.

Архівних документів школи довоєнного періоду не збереглося.Існує версія, що їх було спалено німецькими окупантами.

На світанку 22 червня 1941року смертельний подих війни відчули жителі міста Узин. З того часу життя потекло в іншому вимірі. Багато випускників школи пішли на фронт. Багатьом було від 16 до 20 років. За спогадами очевидців , на війну відправились дві підводи хлопців. Серед випускників школи були Кусак Олексій, Лісніченко Дмитро, Мацюк Василь, Пазюра Станіслав, Ржепа Антон,Семененко Олексій,Самайловський Станіслав, Драбенко Іван, Лісніченко Дмитро, Драбенко Пилип, Коцюба Сидір, Кожуховський Сигізмунд.

Місцеві жителі не евакуювалися, всі мали надію, що фашисти будуть швидко винищені. Та надії були марні. Наші війська швидко відступали, залишаючи поранених. До середини липня в школі знаходився пересувний госпіталь, де лікувалися поранені воїни, до 20 липня всіх вивезли в невідомому напрямі.

24 липня 1941 року в Узин вдерлися гітлерівські загарбники. Школу закрили, а ключ зберігався у Гаган Меланії Панасівни. Директор школи Гаган Панас Костьович разом з іншими вчителями та учнями школи пішли на фронт.

Під час окупації багато жителів міста було відправлено до Німеччини. Молодь була загнана в школу, звідки і відправлена окупантами в неволю. Такі випускники нашої школи як Носенко Антоніна Андріївна, Коцюба Марія Аврамівна, Коцюба Віра Остапівна, Гапчак Ольга Максимівна, Юрківський Семен, Драбенко Агафія, Пазюра Антоніна Станіславівна, Ржепа Роман Йосипович, Дудка Іван Миколайович були відправлені на примусові роботи. Серед них була вчителька Коцюба Марія Іванівна. На Батьківщину з каторжних робіт не повернулися Сем`янівська Ольга, Тищенко Надія, Коцюба Володимир.

Воюючи за рідний край, в перші місяці війни пав смертю хоробрих Ржепа Антон Станіславович, випускник школи.

У 1943 році безвісті пропали бувші учні школи: старший сержант Лісніченко Дмитро Лукич, солдати Мацюк Василь Юхимович, Сиволуцький Василь Митрофанович .На початку 1944 року пропав без звістки Семененко Олексій Петрович. Під час наступу на полях бою полягли Драбенко Іван Федорович, Пазюра Станіслав Йосипович , Самойловський Станіслав Йосипович. Не дочекавшись Перемоги, помер від ран у березні 1945 року Кусак Олексій Кирилович. Імена цих героїв занесено в книгу " Навіки в пам`яті народній 1941-1945 рік” по Білоцерківському району.

Пройшовши всю війну, повернувся до мирної праці капітан Драбенко Пилип Мусійович, який зараз проживає в Бресті, Коцюба Сергій, якого вже немає в живих. Проживає в Києві підполковник Кожуховський Сигізмунд Станіславович.

Серед воїнів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, був Гаган Панас Костьович-бувший директор школи.

Лисенко Наум Сергійович повернувся до рідної школи тільки в 1946 році, підлікувавшись після поранення.

Під час фашистської окупації міста Узина в школі були розташовані німецькі конюшні.Заняття в школі розпочалися після звільнення Білоцерківщини в 1944 році.

2 лютого 1944 року Гапчак Антоніна Данилівна, Коцюба Марія Іванівна, яка повернулася з полону, Лісніченко Ольга Фоківна- випускниці цієї школи, майбутні вчителі, почали навчати дітей.

Навчання в Білоцерківській педшколі вони розпочали ще до війни, а диплом про закінчення отримали тільки в 1946 році. В цей же час до школи прийшли працювати дипломовані спеціалісти Чередніченко Ганна Іванівна, Федорович Марія Яківна, Шандренко Ірина Кирилівна, яку з 10 лютого 1944 року було призначено директором школи.

Час для навчання був важким.Вчителям і батькам треба було думати, де дістати зошити і ручки, книжки та інше шкільне приладдя.Багатьом дітям робили зошити з рудого паперу з мішків з-під цементу. Трохи пізніше люди почали привозити з Києва зошити та дерев`яні ручки з пером №86.

Так , незважаючи на ці складні умови, відкриваються ще три класи і школа стає семирічною. Учні навчаються в дві зміни: 1-4 класи – в першу зміну, 5-7 – в другу. Із збільшенням класів у школі збільшилась кількість вчителів. Повернулися з війни Брагін Аркадій Петрович, Книш Іван Савович, Крикун Григорій Ананійович, які до війни працювали в інших школах. За бойові заслуги вони були нагороджені орденами і медалями.

Часи були важкі. До школи учні в зимову пору ходили хто в чому: хто у валянках, хто в галошах з солом`яною устілкою,. А кого і на руках батьки приносили, бо взуття не було. Для підтримки здоров`я дітей, щодня їм давали по ложці риб`ячого жиру.

Електричного освітлення в школі не було, і тому світили каганці.

У 1946 році директорм школи була призначена Чередніченко Лідія Федорівна, а через два роки школу очолив Гоц Василь Семенович,якого у 1948 році змінив Гарбузенко Яків Костянтинович, який працював на цій посаді до 1951 року. В 1951 році на посаду директора школи був призначений Крикун Григорій Ананійович, який передав у 1956 році керівництво школою Гуртовенко Галині Олександрівні.

Галина Олександрівна народилася в 1919 році в с. Степанівка Орловської області. Школу закінчувала в м.Донецьк. Після закінчення школи навчалася в Київському учительському інституті, диплом про закінчення якого отримала в 1954 році. Маючи 19-річний стаж роботи, вона прийшла працювати в Узинську школу №5 вчителем російської мови та літератури і відразу очолила школу.

Вона була вимогливим керівником, наставником молодих вчителів, прекрасно володіла методикою викладання російської мови та літератури. В 1967 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. Основні витрати взяв на себе колгосп "Шляхом Леніна” ( сучасне ТОВ "Колос”). Учні навчалися у старому приміщенні, а у вільний час допомагали будівельникам споруджувати нове приміщення школи. Разом з будівельниками працювали вчителі і працівники школи. Вони носили цеглу, рили траншеї під фундамент, допомагали склити вікна.

1 вересня 1968 року пролунав перший дзвінок у будівлі нової школи. Після маленької одноповерхової будови ця здавалася дивовижно красивою: широкі коридори, просторі світлі класи, великий спортивний зал, своя їдальня, яка стала і актовим залом- це те, чого не було в старій школі. З`явилася можливість навчатися в одну зміну. В цей час школу було перепрофільовано на школу продовженого дня. Було запроваджене гаряче харчування, Вихователі груп продовженого дня самі почали готувати обіди для школярів, доки не знайшли кваліфікованих поварів.

Понад 20 років вихователем групи продовженого дня пропрацювала Резунова Алла Олександрівна, зараз вона знаходиться на заслуженому відпочинку, а її справу продовжує дочка, Кусак Діана Іванівна, яка з дитинства мріяла в усьому бути схожою на свою маму.

Заступниками директора були Брагін Аркадій Платонович ( 1948-1966 роки), Ковальов Кирило Петрович ( 1966) та Драбенко Марія Григорівна ( 1966-2001 роки), яка до цього часу працює в школі. Марія Григорівна народилася в Чернігівській області, закінчила Ніжинський педінститут і за цільовим направленням приїхала працювати в Узинську школу №5.Найхарактернішою рисою Марії Григорівни є вимогливість, самовідданість у роботі, любов до рідної школи. Марія Григорівна-спеціаліст вищої категорії, має звання "Старший вчитель”. Нині вона викладас фізику і математику в рідній школі.

На час відкриття нового приміщення в школі працювало 15 вчителів. Багатьох з них зараз вже немає, але в наших серцях вони залишаться назавжди.Серед них Гапчак Антоніна Данилівна, Лісніченко Ольга Фоківна, Миколюк Іван Михайлович, Тромса Ганна Михайлівна, Чудновська Ганна Семенівна. Вічна їм шана і пам`ять!

До цього часу щовесни зацвітає вишневий сад і повідомляє про себе пахучим цвітом та гудінням хрущів. А посадив його з учнями Миколюк Іван Михайлович відразу, коли збудували нову школу. Іван Михайлович пропрацював у школі 42 роки. Про його життя свідчить його хоббі-він був фотолюбителем і книголюбом, велика колекція фотокарток і книжок захоплювала гостей. Після смерті вчителя частина його бібліотеки і фотоальбоми були подаровані школі родичами вчителя.

У 1979 році на посаду директора школи була призначена Курінна Алла Тимофіївна, яка почала свою трудову діяльність відразу після закінчення Узинської школи №2 у 1965 році. Вона працювала вчителем співів, старшою піонервожатою, вихователем групи продовженого дня, вчителем російської мови та літератури. З її приходом змінився стиль керівництва школою від авторитарного до демократичного.

Це привело до створення колективу однодумців, в якому панує атмосфера доброзичливості, вимогливості, товариської взаємодопомоги, принциповості.

За роки роботи директором школи А.Т. Курінної поліпшилась матеріальна база школи: газифіковано школу, зроблено капітальний ремонт шкільного приміщення , подвійну реконструкцію котельні, добудовано приміщення майстерні.Внаслідок кропіткоі роботи вона завоювала авторитет серед колег.

Крім навчання, учні школи активно займаються спортом. Добре обладнаний спортивний зал приваблює учнів і в позаурочний час. І в роки вчителювання Кривошеї Леоніда Петровича, і зараз, коли вчителем фізичного виховання є Гоц Михайло Михайлович, школа займає призові місця по району з різних видів спорту.

Велика увага приділяється трудовому вихованню учнів. Влітку учнів можна побачити на різноманітних сільськогосподарських роботах на полях КСП "Колос”.

У 1986 році учні і вчителі школи вирішили відкрити тваринницьку ферму, щоб поліпшити матеріальне становище школи. Протягом трьох років займалися кролівництвом. Але кролі- примхливі тварини, які вимагали особливоі уваги. Тому було вирішено зайнятися свинарством. Перш за все підготували приміщення.За це взялися працівники школи Семененко Костянтин Порфирович і Похваленний Володиир Митрофанович та учні старших класів. Керував будівництвом свиноферми вчитель праці Рожко Леонід Володимирович. І ось у квітні 1989 року привезли з колгоспу "Шляхом Леніна” п`ятеро поросят. Директор школи запропонувала доглядати поросят класами по тижню. Діти, начолі з учителми, добросовісно доглядали тварин. Особливо відзначилися в роботі Резунова Діна, Бровченко Олег, Кибенко Андрій, Хандашко Тетяна, Шульга Ігор та інші.

За виручені кошти для дітей було організовано цікаві поїздки в м.Канів, Москву, Петербург, Київ, Брест, Івано-Франківськ.

Велика увага в школі приділялась національному вихованню учнів.Тому виникла необхідність створення кімнати побуту українського народу. Цю справу очолила вчителька історії Чуприна Віра Юріїна.Були створені пошукові групи, які займалися розшуком потрібних експонатів.На очах вимальовувалася затишна українська світлиця.Біля входу- піч, розмальована півнями та орнаментом, напроти печі- покуть, де стоять стіл і скриня, під стіною-лави, в кутку-ікона, прикрашена рушниками. Учні принсли глиняні глечики, горнята, широку сільську лаву-ослона.Житель вулиці Високої Сем`янівський Віктор Іванович подарував дитячу колиску,прядку. Кімната побуту країнського народу стала центром виховної роботи в школі.

Помітний вклад у навчально-виховний процес школи внесла Якушенко Наталія Іванівна,яка у 1986 році після аварії на Чонобильській АЄС була евакуйована в місто Узин.

"Прийшовши на роботу в Узинську школу №5,- розповідає Наталія Іванівна,- відчула себе в затишній новій родині, яка робила все, щоб зцілити опалені крила, розбиту душу, і, дякуючи всім, я ожила.” Головні риси Якушенко Наталії Іванівни- наполегливість, оптимізм, працелюбність.

У 2001році Якушенко Н.І. було призначено на посаду заступника директора школи з навчально-виховної роботи.

Нині школа живе вірою в майбутнє, зберігає кращі традиції. Вона, як стара мати, проводжає своїх синів –випускників у далеку дорогу. Традиційними є зустрічі з випускниками.У цей день вони можуть побачити ласкаві і добрі очі своїх вчителів. Серед випускників школи є військові, інженери, агрономи, артисти, медичні працівники, працівники торгівлі. В Кубанському народному хорі співала володарка чудового голосу Ржепа Галина.

За роки роботи школи в ній працювало 197 вчителів. Велика плинність кадрів пояснюється тим, що в Узині було розташоване військове містечко.Сім`ї військовослужбовців часто міняли місце проживання, а відтак- місце роботи.